Історія України

Наступник Олега Ігор (Інгвар) на прізвисько Старий правив 33 роки. Він жив у Києві, який став для нього рідним. Про особистість Ігоря ми знаємо мало. Це був воїн, суворий варяг. Він майже безперервно підкорював племена слов'ян, обкладав їх даниною.

Ігор правив далеко не так вдало, як його попередник. Власне, з нього починає діяти правило, яке потім стало обов'язковим для всіх київських князів: вступив на престол - зтвердь свою владу над бунтівними племенами. Першими проти Ігоря повстали древляни, за ними - уличі. Кілька років йому і його дружині довелося провести в виснажливих походах, щоб змусити бунтівників знову платити Києву данину. І лише після вирішення всіх цих внутрішніх проблем Ігор зміг продовжити справу Олега - далекі напівторгові-напівпіратські експедиції.

В 40-х рр. ускладнилися відносини з Візантією. Як і Олег, Ігор здійснював набіги на Візантію. Перший його похід у 941г. провалився: греки спалили російські човни запаленою нафтою - «грецьким вогнем». Більш сприятливо закінчився похід 944 р., який привів до укладення взаємовигідного миру. Сторони вступили у воєнний союз, спрямований, зокрема, проти хазар. Це, звичайно, відповідало інтересам Давньоруської держави. Правда, вправні в дипломатії греки чи збиралися серйозно допомагати київським князям у боротьбі з хозарами - вони більш пеклися про взаємне ослаблення своїх супротивників. З іншого боку, російський князь повинен був направляти військові загони у Візантію, якій доводилося вести важку боротьбу з іншими супротивниками імперії.

Примітно, що при укладенні договору русичі і візантійці клялися, що не порушать його. Ігор і його оточення, як язичники, присягали на зброю перед зображенням Перуна. Але частина руських послів попрямувала до церкви святої Софії. Вони вже були християнами.

Втім, в тому ж році Ігор вирішив спробувати щастя на сході і нарешті домігся успіху. З великим загоном воїнів він спустився по Волзі, розграбував багаті мусульманські міста на узбережжі Каспію і з усією своєю здобиччю безкарно повернувся додому. А там довелося починати все спочатку: повстали древляни.

Повстання древлян в 945 році, під час якого князь Ігор загинув, - це перше народне обурення, описане в літописі. Причиною повстання було, мабуть, невдоволення владою київського князя, прагнення родоплемінної знаті, звільнитися від обтяжливої опіки Києва. Приводом послужила жадібність Ігоря, який, зібравши данину в землях древлян і відправивши обози в Київ, повернувся з «малою дружиною» для вторинного збору данини (полюддя). За Ігоря данина, яка збиралась з підвладних племен стала набувати все більшого значення. Вона йшла на утримання київського князя і його оточення - бояр і дружинників, обмінювалася на товари в сусідніх країнах. Данина виступала як головний спосіб утримання правлячого шару Давньоруської держави. Збиралася вона архаїчно, що, в свою чергу, відображало архаїчний характер самої держави.

Древляни зібралися на віче (наявність власних князівств в окремих слов'янських землях, а також вічових сходів говорить про те, що в Київській Русі тривало становлення державності). Віче вирішило: «Внадиться вовк до овець, і перетягає все, якщо не вбити його». Дружину Ігоря перебили, а князя стратили.

Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі. Ігор не допустив розпаду держави, хоча далеко не всі його військові задуми закінчувалися успіхом. Йому вдалося відбити набіги і налагодити на час відносини з кочівниками-печенігами, які жили в південноукраїнських степах. При ньому тривало розширення кордонів на південь, до Чорного моря, в результаті чого російські поселення з'явилися на Таманському півострові. Вдалося Ігорю підпорядкувати собі уличан, які до того успішно чинили опір правителям Києва.