Історія України

Паралельно з ослабленням українських князівств після нападу кочівників в ХІІІ - ХІV століттях, на півночі, над Балтикою, оформилася нова держава - Литва, яка не тільки об'єднала литовські племена, але і почала наступати на білоруські, а після і на українські землі.

 

В середині ХІІІ століття, після утворення литовської держави литовський князь Мендовг зайняв Чорну Русь ( Новгородок) і Полоцьке князівство, що призвело до зіткнення з князем Данилом Романовичем. Але в 1254 році було укладено мир, і Мендовг навіть видав свою дочку за сина Данила Шварна, який недовго ( 1266 - 1269) володів частиною литовських і білоруських земель. Міжусобна боротьба призвела литовську державу до розпаду. Знову об'єднав її князь Гедимін ( 1316 - 1341), приєднавши частину білоруських і українських земель. Він зайняв Менщину ( Мінськ), Берестенщину, Волинь, Турово - Пінщину і північну Київщину. Обравши в 1323 році своєю столицею Вільно, Гедимін почав називати себе королем литовським і руським. Для зміцнення своєї держави зав'язав родинні стосунки з українськими та білоруськими князями, сприяв разширению української культури в Литві. Син Гедиміна Любарт очолював українські сили в боротьбі проти Казимира ІІІ.

При князі Ольгерді Литва разширила свої володіння за рахунок північних і центральних українських земель. Це було проведено майже без насильства, так як місцеві князі були ослаблені внутрішньою раздробленостью і постійною боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернігово - Сіверську землю, а в 1362 році - Київ і Київщину, а також Переяславщину. Саме тут він зіткнувся з татарами, яких він розбив у 1363 році під Синіми Водами. Після цього Литва зайняла Поділля. При Ольгерді територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з українських і білоруських земель. До 1385 року українці мали рівні права з литовцями. Українські князі входили до складу великокнязівського ради, займали високі пости у війську й адміністрації. Українська мова була державною мовою, українська освіта, культура, право панували в литовській державі. Православна церква була панівною, з 12 синів Ольгерда 10 були православними.

 

Після смерті Ольгерда до влади прийшов його молодший син Ягайло ( 1377 - 1392), який з-за зовнішньої загрози ( Німецький орден і Московське князівство) почав зближення з Польщею. Він одружився з польською королевою Ядвігою і уклав в Кревський союз ( унію) з Польщею. Відповідно до цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому великим литовським князем. У Литві посилився вплив польської шляхти. У 1385 році Ягайло перейшов у католицтво.

Його політика викликала протидію литовсько-української опозиції, яку очолив Вітовт( 1392 - 1430), племінник Ольгерда, якому той віддав Литву. Вітовт змінив адміністрацію країни, разширив кордони князівства між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря. Однак, зазнавши поразки від татар під Ворсклою в 1399 році він припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом. У 1413 році була укладена нова унія, яка обмежувала участь православних у державному управлінні.

Проти цього виступив брат Ягайла - Свидригайло, який спирався на українських і білоруських князів та виступав проти зближення з Польщею. Після поразки Свидригайла у битві біля річки Святої князем Литви став Жигмонт ( 1435 - 1440), який проводив політику зближення з Польщею. Частина руських князів створили проти нього змову і стратили його. Його наступником став Казимир Ягеллончик, котрий спочатку допомагав українським князям, але потім також став проводити політику зближення з Польщею.

 

В кінці 15 століття на півдні України з'являється нова держава - Кримська орда, яка відокремилася від Золотої Орди і в 1475 році стає васалом Туреччини. У 1485 році кримський хан Менглі - Гірей , підкуплений великим московським князем Іваном ІІІ, нападає на Київ і вбиває, відводить в рабство багатьох українців. З цього часу кримські татари постійно нападають на Україну і Литву. Литва починає шукати допомоги у Польщі. Іноді литовський князь ставав також польським королем, як це було при Жигмонті І( 1506 - 1548) і Жигмонте ІІ Августі (1548 - 1572).

 

Боротьба проти татарської загрози і Москви, змусили Литву укласти нову унію. У 1569 році на сеймі (зборах) в Любліні було обговорено створення реального союзу Польщі й Литви і 1 липня Люблінська унія була підписана. Відповідно до цієї унії Польща і Литва організовували об'єднану державу - річ Посполиту, з одним монархом, королем польським і великим князем литовським, спільною зовнішньою політикою, монетою і правом. Велике Князівство Литовське зберігало автономію з окремим урядом і адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами. При цьому були проведені також територіальні зміни: до Польщі була приєднана більша частина українських земель, а саме: Підляшшя, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина. У складі Литви з українських земель залишалася тільки частина Берестейщини і Пінщини.