Історія України

Володимир Святославич (Великий) - позашлюбний син князя Святослава Ігоровича та Малуші - імовірно, дочки древлянського князя Мала, онук великої княгині київської Ольги. З 969 р. княжив у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних битвах братів Ярополка і Олега сів у 980 р. на київський княжий стіл заручившись підтримкою свого дядька Добрині. Політика Володимира Великого була спрямована на централізацію держави, об'єднання розрізнених східнослов'янських племен. Князь заоклав початок адміністративної реформи, згідно з якою обмежив владу князів і ввів династичне управління. У 981 р. Володимир звільнив «червенські» (галицько-волинські землі від тимчасової польської окупації; в 993 р. приєднав до київських володінь землі білих хорватів (Закарпатську Україну). В роки його правління в цілому завершилося формування Давньоруської держави - Київської Русі. Створював і удосконалював законодавство, впровадив «земельний Закон».

У той же час Володимир з усією гостротою усвідомлював роз'єднаність всередині держави, етнографічний і культурний фон якого становили десятки, а то і сотні племен і релігій. Він шукав підстави для їх політичного та ідеологічного єднання. Не без впливу християнської громади, яка виникла ще в часи Аскольда і Діра, і бабусі-християнки - княгині Ольги - Володимир прийняв хрещення і одружився з грецькою принцесою Анною, дочкою візантійського імператора Романа ІІ, сестри візантійських братів-імператорів Василя II Болгаробійця і Костянтина (скористався для цього політичним приводом: 987 р. війська Володимира допомогли братам-імператорам придушити заколот на чолі з воєначальником Вардою Фокою). В 988-990 рр.. князь запровадив християнство як державну релігію, що відкрило перед Руссю широкі перспективи економічних і культурних зв'язків як з Візантією, так і з країнами Західної Європи. Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав з Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні стосунки з угорцями, поляками, чехами.

Володимир розгорнув багатогранну культурну діяльність. У часи його правління збудований головний храм Русі - Десятинна церква Богородиці і місто Володимира. Зводилися кам'яні церкви в Чернігові, Тмуторокани, відкривалися школи для підготовки духовенства, з'являлися численні монастирі, де зосереджувалися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. При Володимирі істотно розширилися межі самого Києва, а на рубежах держави будувалися фортеці. Відбувалася реформа фінансової системи - з'явилися карбовані золота і срібна монети, виготовлені за зразком візантійських. Пом'якшилися суспільні відносини, викорінювалося багатоженство, змінювалися відносини до жінки, погляди на рабство. В кінці життя Володимир став найбільш шанованою особистістю в Київській Русі. У XIII ст. православна церква канонізувала його як рівноапостольного і зарахувала до лику святих.

Князь Володимир оспіваний і опоетизований у давньоруській літературі в образі Володимира Червоне Сонечко - охоронця рідної землі, мудрого правителя і героя. Спогади про його правління збереглися в українських народних обрядових піснях (відома, зокрема, щедрівка «Що князь Володимир коника сідлає» та ін).