Історія України

Корінь слова «коз» (вільна людина) був зрозумілим та актуальним. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці XII ст. виникають військові об'єднання з русів і половців, які формувались не по родовый або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово «гетьман» (вожак).

Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією силою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарським загарбникам.

Коротше кажучи, корені українського козацтва проникають ще в часи половецьких куренів. Період кінця XII - першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.

З другої половини XV ст. починається відродження українського козацтва на так званих "пустопорожніх" землях. Це була територія на півдні від Білої Церкви, землі, не закріплені за власниками. Вже у другій половині XV - на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених суспільно-політичним ладом в польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального протесту селян проти сваволі панів. Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Киїщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення - козаків. Було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.

 

Козаки розорювали «пустопорожні» землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. Їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. Згодом козаки самі почали здійснювати походи на кримських татар. Ряд таких вдалих походів був здійснений в кінці XV століття. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків, в 1545 році знову напали на Очаків і здобули його.

З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на межах Польсько-Литовської федерації непокоїла її уряд.

У будь-який час ця руйнівна сила могла нанести удар по державі. Внаслідок втеч селян пани втрачали робочу силу. З іншого боку, неосвоенні козаками землі на Наддніпрянщині приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків отримала безкоштовну силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.

На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та вирішували на козацьких радах. Тут обирали козацьку старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.

На землях, освоєних козаками, вже ніколи, як їм здавалося, не з'являться державні службовці, не виникне кріпосна неволя.

 

Але на початку XVI ст. король своїми указами, а великі князі - грамотами починають роздавати простори, зайняті козаками, литовським та польським панам - магнатам. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на «окраїнні» землі, будували там свої замки-маєтки. Значна частина цих земель віддавалася за службу великому князю чи королю з правом збирати з місцевого населення чинши і оподатковувати його повинностями на свою користь.

Таким чином, через деякий час козаки знову опинилися в залежності від панів і шляхти. Значна частина з них не бажала підкорятися і знову тікала далі, на південь - до дніпрових порогів і за пороги. Тут на початку XVI століття і починається історія славного запорізького козацтва.